УТЯТА ДА СТЕП

Минулися гречанії жнива;
Сомон натяг кожух на плечі;
'Гімни пройшло, дітвора лізе к печі.
Виморило йоле скрізь, рілля, стерня, трава
Сніжечком біленьким припала.
Іїідашний Степ'став сумовать;
і Іташки, що влітку так співали
У ірій вже поодлітали,
І тілько край ставка оставсь табун Утят.
Чи крижні то були, чи то були чирята,
Про те нам байдуже, а сила тілько в тім,
Що Степ іще не був пустий зовсім;
Дивлюсь було, знялись з води Утята,
Закахкають і ну Степом кружлять,
І ішдно все-таки, що сеє не пустиня,
Аж ось уже й вони летять.
Куди вас враг несе до гаспидського сина! —
Почав Утятам Степ казать.—
Хіба ви хочете мене покинуть?
А я ж вас літом годував,
І просо, і овес, і гречку вистачав;
Без вас хіба мені з нудьги сказиться?» —
«Улітку на тобі усякий хліб стояв;
На себе глянь тепер, який ти сивий став:
Останній колосок холодний сніг сховав,
І нічим нам біля тебе живиться;
А голод за що нам терпіть?»
— Сказали Утята і ну швидчій летіть.
Чи знаєте ви сивого Кондрата? .
'Женивсь на дівці він та й мусить ще кричать,
Що жінка щось його глядить не дуже хати.
Мабуть, що упада їй діду одвічать,
Як сивому Степу одрізали Утята.